Як повернути сенс життя у світі безглуздя

Леонідас Донскіс

Як повернути сенс життя у світі безглуздя[1]

Ми живемо в добу квапливості, браку часу, загального пришвидшення. Як можна це назвати? Метушня. Постійна шарпанина. Розривання між різними справами. У нас не вистачає часу на себе, кращих друзів, улюблені книжки, насолоду просто життям.

Вихідні (вікенд) поступово втрачають своє значення – і як ідея, і як традиція. Кінець робочого тижня став просто нагодою поміняти одне напруження чи стрес на інше. Вікенди тепер найкращий час для семінарів, конференцій, тренінгів.

Ми робимо все похапцем. Але зазвичай швидкість не означає якість: наприклад, фаст-фуд. Тож і не дивно, що одним із найцікавіших антиглобалістських рухів сьогодні в Європі є Slow Food International (Слоу-фуд інтернешнл).

Поквапливість тягне за собою швидке та механічне споживання, включаючи й споживання творів мистецтва. Швидке читання. Швидке письмо. Швидка розмова. (Адже для вдумливих розмов обмеженим у часі телеманам треба себе вимкнути). Хапливе спілкування, навіть із друзями та коханими.

Водночас, ми живемо в добу інфляції. Все швидко втрачає цінність просто у нас перед очима – гроші, ідеї, слова, обіцянки, навіть рекомендації. Раніше ми нечасто писали рекомендаційні листи, зважаючи на особисту репутацію; тепер роздаємо їх направо і наліво.

Втрачають цінність наукові праці та статті: їхня якість та зміст важать сьогодні набагато менше, ніж колись. Їх не читають, а просто реєструють. Архітектурні та мистецькі твори знецінюються у нас на очах, хоч їхня вартість і зростає через грубі фінансові оборудки, адже «гроші диктують».

 Наукові дослідження в наших університетах відверто називають «виробництвом». Результат оцінюють у такий самий спосіб, як сільськогосподарські показники колгоспів у СРСР.

Певною мірою – це світова тенденція. Раніше в Європі достатньо було мати пару хороших статей у серйозних журналах, щоб гарантувати собі академічну посаду в якомусь університеті. Сьогодні все вимірюється числом публікацій і кількістю слів чи сторінок, а не змістом, ідеями чи міжнародним визнанням.

На початку двадцятого століття такі мислителі, як Отто Вайнінґер чи Людвіг Вітґенштайн були здатні вплинути на інтелектуальне життя Європи завдяки одній єдиній книжці. Сьогодні б їм ніхто не запропонував працю в академічній установі – чи то в Литві, чи деінде в Європі. Їх вважали б непродуктивними. Мало пишуть і повільно.

Марафонці

Ознаки глобалізації відчутні не тільки в Литві. Мій колишній студент у Гельсинському університеті,  здобувач ступеня доктора філософії з Риги (Латвія), якось пожартував, що ритм життя у Фінляндії нагадує неквапливу неділю, а в країнах Балтії – це нескінченна метушня понеділкового ранку.

Перетинаючи лінію фінішу, ми радіємо нашій переможній витривалості. І щиро віримо, що сенс життя криється саме в цьому проміжку – між передстартовим нервуванням і фінішним тріумфом, тільки біг.

А якщо все навпаки?

Можливо, найцінніше – це саме те, що ми проґавлюємо і не помічаємо, коли біжимо – пам’ятки, враження, обличчя, погляди – все пролітає повз?

Чому ми не замислюємося, чи варто біг ставити понад усе?

Що відбувається? Чи це втрата універсального сенсу буття через глобалізацію, наслідки якої проявляються у вимірюванні цінності та смислу винятково владою, успіхом, видимістю, інтенсивністю і швидким визнанням?

Чи це крайня форма капіталізму з притаманною йому брутальністю? Чи сучасна загальна тенденція варварства, що полягає у зведенні всього мистецтва і культури до продуктів ринку?

Або ж це міфологізована свідомість посткомуністичних суспільств із їхнім вивернутим марксизмом, коли всерйоз сприймається лише те, що стосується ринку і фінансової влади?

Чи не виступаємо ми знаряддями того способу життя, на який погодились із таким захопленням? Чи не в лабетах ми фаталістичного переконання, мовляв, марно опиратися духу свого часу?

Альтернатива: уповільнення

Розглянемо кілька альтернатив. Передусім, треба чітко зрозуміти, що необхідно робити швидко, а що – повільно? Швидко треба робити речі, що стосуються буденних завдань, а не прагнень чи джерел смислу.

Наприклад, збори мають бути нечасті й швидкі. Звіти треба писати оперативно. Обговорення робочих питань має бути жвавим – зрештою, роботу треба виконувати, а не обговорювати. Новини слід переглядати мигцем. Токсичну та легковажну інформацію просто відкидати. Життя надто коротке – у нас бракує часу прочитати, почути й побачити все, що, справді, заслуговує на нашу увагу.

Час також повернутися до повільного читання хорошої літератури – перечитувати видатні твори. Те саме стосується наших улюблених вистав і фільмів. Необхідно знаходити час на друзів і близьких. Визначні місця і музеї також потребують неквапливості.

Мабуть, найважливіше: мусимо відновити повагу до понять, мови, обіцянок, моральної цілісності, творів мистецтва, форм життя. Ми живемо у світі нестримної інфляції. Чому б не спробувати вдатися до дефляції?

Потрібно багато, щоб цінності й смисли повернулися назад у наші серця. Хіба можна цінувати життя, що втрачає смисл і стає дедалі менш вартісним? Чи не краще спробувати жити інакше? Так, щоб не бачити себе агнцями, принесеними в жертву на олтар глобалізації, чи міфологізованими знаряддями прогресу. Щоб не сушити собі мозок над таємними змовами, спланованими архітекторами глобалізації з метою уполювати наші душі.

Тож менше фаталізму і уваги на центри світової влади.

Більше свободи й сміливості не поспішати, а глибше проникати в сутність речей, повільніше читати й насолоджуватись кожною миттю життя.

Photo from Leonidas Donskis Foundation

Photo from Leonidas Donskis Foundation

(Переклад українською з англійської О. Буценка)

[1] Одна з останніх статей Л. Донскіса друкується з дозволу автора, переданого Центру розвитку «Демократія через культуру». Переклад англійською з литовської Даріюса Й. Роса.