Райська птаха Ольги Рапай-Маркіш в сучасному місті

В золотих кубельцях,
на тонких стебельцях
Гойдаються завзято
Вгодовані зернята.
Горнуться гарненькі
До землі до неньки,
Калатають гномики
Золотаві дзвоники.
Пісеньки та шерхи,
Глечики та келихи.
Колосочку колосок –
Дзенька золотом голосок.
Золотий достиглий рай.
Золоті пухнасті юрми
Дмуть, гудуть, щодуху в сурми:
Вітре, цить, не заважай!
Бо врожай!

Перец Маркіш. “Врожай”. Переклад Валерії Богуславської/Ольга Рапай-Маркіш: Життя і Творчість./Ред.-упоряд. І. Берлянд. – К.: Дух і Літера, 2018

За сухим визначенням «нематеріальна культурна спадщина» ховається світ, який оточує нас від моменту нашого першого подиху і до подиху останнього. Хоч би де ми жили – в місті, містечку, селі, цей світ завжди поруч, нагадуючи про себе тими чи іншими проявами. Часом ми не помічаємо його, часом недооцінюємо, але він існує, поки існуємо ми, змінюється з розвитком життя, перетікає від батьків до дітей, оберігаючи нашу душу.

Наприкінці 2017 року в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася виставка творів однієї з найвідоміших українських скульпторів-керамістів «Ольга Рапай-Маркіш. Повернення», організована Національним музеєм Тараса Шевченка, Центром юдаїки НаУКМА, Галереєю «КалитаАртКлуб».

На відкритті була презентована альбом–книга спогадів про майстриню «Ольга Рапай-Маркіш: життя та творчість» (видавництво «Дух і Літера»). Саме це спонукало уважніше придивитися до творів Ольги Рапай-Маркіш. Будинок національних творчих колективів, розташований за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 50-52, завжди привертав увагу своїм неперевершеним панно, автором якого є Ольга Рапай-Маркіш разом зі скульптором Олександром Думчевим. Тут, посеред вуличного гамору, загазованості від нескінченних автівок, знервованості й квапливості на гіллях співають птахи, в синіх озерах плавають лебеді, їдуть повагом вершники, визирають казкові персонажі і співають райські птахи.

«Пам’ятаю таке переживання дитинства, коли я була у своєї української подруги, <…..> я любила бувати там , тому що на дверях, що ведуть із однієї хати через сіни в другу, зверху олійними фарбами були намальовані квіти. Як у мене» – Ольга Рапай-Маркіш [1, 28]

Саме такі райські квіти, що вийшли зі спогадів дитинства, буяють на творах майстрині, її панно – це синтез у дусі сучасного мистецтва, що працює з різними видами матеріалів, просторами, навичками митця і «переживанням з дитинства», насиченого народною культурою з її кольорами, образами світосприйняттям. Тож і не дивно, що «відкриваючи народну творчість, [О. Рапай- Маркіш], вчиться бачити в ній першооснову і джерело всіх мистецтв» [2. 103].

За словами художниці, придивитися до кераміки як матеріалу, що може втілювати найрізноманітніші образи, бути пластичним, виражатися в різних просторах, її спонукали роботи Пабло Пікассо. Власне творчість Ольги Рапай-Маркіш якнайглибше розкрила потенціал кераміки та явила через пластику й кольорову гаму життєвий світ людини. Близько 15 великих робіт прикрашали місто у 1970-1980-ті, й в усіх простежувався мотив переосмислення народної культури, традиції в них переосмислювалися не лише роботи народних майстрів, малярів тощо, а й угадувалося хороше і глибоке знання народної казки, легенд, бувальщин, якщо можна так сказати. Це був той світ, «де все можливо, все відбувається, де правда і вигадка проникають у кожну форму». Саме так ще 1969 року в газеті «Літературна Україна» пояснив походження образів у роботах художниці Юрій Щербак [3, 102].

«Вони народжені у тих самих незрозумілих і мудрих глибинах українського фольклору що й петриківські квіти, приймаченківські птахи й залізняківські шаленні скакуни. Зелений лев із роззявленою пащекою наче зійшов із старокиївських фресок, маски лісовиків, чаклунів та веселої бісівської нечисті мовби побували на середньовічному карнавалі, у призабутих козацьких містечках з їх тривожним бурхливим життям…».

Чарівна птаха, яка оселилася на панно у Будинку творчих спілок і збереглася досі, на відміну від інших монументальних творів майстрині, нагадує нам про той глибокий світ нашої духовності, який ще залишився в сучасному місті з його динамічним і бурхливим життям. Серед незліченних сучасних символів і знаків можна натрапити на джерело нематеріальної культурної спадщини в її матеріальному прояві, переосмисленою в роботах народних майстрів і сучасних художників, втіленої в нові матеріали, створеною за допомогою нових технологій. Тоді можна спинитися на мить і зрозуміти, що саме це наш світ, без якого ми не ми.

«На фасаді вгорі три… монументальні керамічні кольорові композиції наче святкові килими, що звисають просто з неба, та ще й у здовж усього фасаду, що об’єднує входи, казково неповторний розпис, в якому що гармонія кольорів, що сюжет з персонажами народних пісень, уявлень, бувальщин, цілком природно переходить один в один, міняється – це ж у всенькому світі немає такого дива»[4, 53] – дива райської птахи Ольги Маркіш-Рапай, яка дивиться на нас з її панно, ніби нагадуючи, що ми володіємо неповторним світом, який маємо зберегти й передати дітям, не перериваючи традицію, а доповнивши в інших проявах іншими засобами, в інші матеріалах.

«Бо колись ці майстри ходили по нашій землі, будували козацькі собори, утверджували себе й свій народ у камені й золоті. Тепер вони дивляться фільми Антоніоні, танцюють шейк, літають на реактивних літаках. І служать мистецтву, яке звеличує свій народ, розбудовує невмирущу духовну скарбницю» –Ю. Щербак [5, 102].

Література

Ольга Рапай-Маркіш: Життя і Творчість./Ред.-упоряд. І. Берлянд. – К.: Дух і Літера, 2018 – 150с.

Валентина Дем’ян

Більше світлин за посиланням: https://www.pinterest.com/demcult/