Яшар Гусейнлі Шаміль Оглу (завідувач Сектора контролю над культурними ресурсами та роботи з реєстрами Міністерства культури і туризму Азербайджанської Республіки, експерт Ради Європи з питань культурної політики):
ЦР “Демократія через культуру”: Пане Яшаре, Ви протягом кількох років очолювали в Міністерстві культури і туризму Азербайджанської Республіки відділ з питань нематеріальної культурної спадщини. Про цікаві ініціативи та програми, що здійснюються і здійснювалися у Вашій країні, зокрема Програма культурної столиці ремесл та народної творчості, Ви розповідали на семінарі в Києві 2016 року. Які останні здобутки у цій сфері?
Я. Гусейнлі: Третього жовтня 2018 року ми презентували в нашій Республіці дуже цікавий проект – це портал по збереженню нематеріальної культурної спадщини. Цей портал, який був підготовлений відповідно до рекомендацій Комітету ЮНЕСКО з питань збереження нематеріальної культурної спадщини, згідно з положеннями статей Закону «Про культуру» Азербайджанської Республіки, положеннями «Концепції про культуру» Азербайджанської Республіки, у принципі задовольняє всі сучасні вимоги в цій сфері. Власне, на цьому порталі ми зібрали близько 300 зразків нематеріальної культурної спадщини Азербайджану з їхніми повними профайлами. Підготувати повний профайл означає забезпечити наукову довідку по кожному конкретному зразку, дати фототеку, медіатеку, відеофайли, аудіофайли, представити відповідні сертифікати, отримані в ЮНЕСКО чи авторські патенти на певну тему. Крім того, на вимогу Конвенції ЮНЕСКО, стосовно елементів НКС, обов’язково слід вказувати носіїв. Оскільки, відповідно до Конвенції ЮНЕСКО, елемент, що не має носіїв, вважається вже мертвим, він не є нематеріальною культурною спадщиною. Йому місце в музеях, можливо, в архівах. Тобто, якщо якийсь елемент не виконується, не має живих носіїв, не виражає сучасне життя, він не може бути елементом НКС. До того ж, згідно з Конвенцією ЮНЕСКО, держава, яка ратифікувала Конвенцію, мусить створити відповідні умови. Тобто, до кожного елемента додаються носії, а також організації, які ним опікуються – будинки культури, відповідні музеї, інші інституції.
ЦР “Демкульт” : Ви є визнаним експертом з питань культурної політики, автором аналітичних досліджень культурного профілю Азербайджану, законодавства. Наскільки нам відомо, зараз Ваша увага зосереджена на питаннях збереження культурних цінностей.
Я. Гусейнлі: Так, сьогодні у нас, в Азербайджанській Республіці збереженню культурних цінностей приділяється серйозна увага. Наразі я перейшов із міністерського відділу, що відповідає за нематеріальну культурну спадщину, до відділу з контролю за культурними цінностями. Ми зараз розробляємо відповідні нормативно-правові акти. Адже у цій сфері спостерігається достатньо складна ситуація скрізь по світу. Цінності вивозяться з країн, буквально вимиваються. Можу навести один дуже цікавий приклад, коли грецький прем’єр-міністр Алексіс Ципрас звернувся до Терези Мей, і сказав, що на початку минулого століття ви вивезли всі рухомі ресурси нашого пантеону, грецького Парфенона, вивезли фактично безкоштовно. На що Тереза Мей йому відповіла, мовляв, даруйте, але в нас була угода, у такого собі лорда, який цим займався, була угода з вашим тогочасним урядом про те, що він має право вивезти деякі камінці з вашого Парфенона, на яких щось написано. І все це тепер зберігається у сховищах не Греції, колиски античної культури, стародавнього світу, а в Британії, британських музеях. Відповідно, всі преференції, всі доходи, реклама країни – все дістається Британії, а не Греції.
ЦР “Демкульт”: Приклад, справді, промовистий, оскільки стосується не тільки позаминулого чи початку минулого століття, а й усього 20-го та навіть 21 століття, особливо країн, де відбуваються конфлікти, де непевна політико-економічна ситуація. Що в цьому плані робиться в Азербайджані?
Я. Гусейнлі: Ми провели в цій сфері серйозні дослідження – як, власне, підходити до цього питання. І виявили три різні підходи, три різні категорії предметів, які можна віднести до рухомих культурних цінностей. По-перше, це цінності, що мають масовий і серійний характер, що вироблялися масово і серійно. У нас недавно була прийнята поправка до закону про культуру, 24 жовтня 2017 року, про те, що рухомі культурні цінності, вироблені серійно в масовому вигляді після 1960 року, не належать до культурних цінностей, а є сувенірами, їх можна вивозити без проблем. Тут ідеться не тільки про часовий відрізок – після 1960-х років, а й про серійну форму виробництва. Якщо щось особливо цінне створене буквально вчора, і держава прийняла це як культурну цінність, то це є культурною цінністю, і для того, щоб вивезти це, треба звернутися до відповідної комісії. У нас при міністерстві працюють чотири комісії по різних напрямках. По музейним цінностям, по книжковим рукописам тощо. Вони розглядають усі пропозиції. Часом надходять скарги, що комісії працюють кілька разів на тиждень. Але, якщо взяти, приміром, Італію, то там, аби вивезти якусь культурну цінність, що не належить до сувенірів, може потребуватися кілька місяців. Тобто, це одна категорія – після 1960 року, масове виробництво не належить до культурних цінностей. Будь ласка, купуй, головне, щоб на цій покупці був ярличок, що це було вироблено в масовому порядку, номер, або якщо індивідуально, то індивідуальні податкові дані. Друга категорія культурних цінностей стосується цінностей, що охороняються державою. Вони зберігаються в музеях, архівах, сховищах, фондах – державних установах, які їх охороняють. Ці цінності не можна вивозити за жодних умов. Тільки на тимчасові експозиції на основі відповідних угод. Третя категорія культурних цінностей стосується тих цінностей, що перебувають у приватних колекціях. Кількість приватних колекцій величезна, мабуть, у рази перевищує те, що держава зуміла придбати й зберегти. Ну, тут ситуація, взагалі, дуже цікава. Це приватна цінність, людина має право її вивезти, продати на аукціоні. Держава може щось організувати, запропонувати, але людина може не погодитись і не продати державі. Натомість продати зарубіжному музею за великі кошти. Немає проблем. Єдина вимога нашої держави в цьому випадку, щоб десь було прописано, що це саме з території Азербайджанської Республіки. Щоб збереглися якісь зв’язки. Щоб завтра в якомусь світовому музеї, скажімо, Метрополітен, ми не виявили, що ця придбана картина не має жодного відношення до Азербайджану. Щоб не втратити певні дані.
ЦР “Демкульт”: Пане Яшаре, повернемося до культурних цінностей, які ми визначаємо як нематеріальна культурна спадщина. Як розуміється і обліковується нематеріальна культурна спадщина в Вашій країні?
Я. Гусейнлі: Нематеріальна культурна спадщина, згідно з Конвенцією ЮНЕСКО, охоплює 5 доменів – виконавське мистецтво, традиції, знання про навколишній світ тощо. Але ми в нашому реєстрі дещо уточнили, ми посилаємося на ці 5 доменів, але з уточненням. Є стара приказка – якщо ви не хочете відчувати відразу до законів та ковбаси, ніколи не цікавтесь, як їх зробили. Як узгоджуються конвенції: певна країна наполягає – там поставте кому, а це слово виключить. І все має бути узгоджено, інакше документ не буде міжнародним. Часом такі амбіції призводять до того, що міжнародний акт виходить дещо заплутаним, особливо в плані визначень. Тому ми в нашому реєстрі НКС – ЮНЕСКО це дозволяє, дозволяє країні самій визначати нематеріальну культурну спадщину так, як вона вважає це за потрібне – ті п’ять доменів розширили до дев’яти. Ми їх поділили на три частини, на три великі категорії: фольклор, ремесла і краєзнавство. І кожна цих трьох категорій складається з трьох класів. Краєзнавство, скажімо – це традиції та звичаї, символи та таємні знання, свята та церемонії. Фольклор – це виконавське мистецтво, музика і танці, усна народна творчість. А в ремеслах – декоративне, прикладне та образотворче мистецтво. Ось такий підхід – категорії, потім класи, потім види, потім жанри, потім групи. По всіх цих порядках даються номери, і як наслідок, у кожної номінації з’являється свій індивідуальний код. Це все паспортизується, міністерство видає паспорт на кожний елемент, і в такий спосіб підтверджує свою причетність до збереження нематеріальної культурної спадщини в країні.
©DC “Democracy through Culture”