@Àlex Cosials
Луїс Ґарсія Петіт є фахівцем з питань нематеріальної культурної спадщини, всесвітньої культурної і природної спадщини та біо-археології. Обіймає посаду генерального директора Інституту з питань нематеріальної культурної спадщини (IPACIM) у Барселоні (Іспанія).
Валентина Дем’ян: Вітаю Вас, сеньйоре Ґарсія!
Центр розвитку «Демократія через культуру» започаткував ініціативу, широко підтриману нашими користувачами: міжнародний обмін думками та досвідом на ресурсі «Платформа нематеріальної культурної спадщини». Я б хотіла поставити Вам кілька запитань, оскільки той досвід роботи, який має Ваша організація, є вкрай важливим для України. Особливо, зважаючи на те, що, як вказано на сайті Вашого Інституту: «IPACIM – це асоціація, діяльність якої спрямована на охорону культурної спадщини, розвиток культурного розмаїття, підтримку сталого розвитку та захист культурних прав. Наші проекти спираються на принципи конвенцій ЮНЕСКО – Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972), Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (2005), Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003). Ми співпрацюємо з громадами, інститутами, експертами, спілками та іншими особами, зацікавленими в охороні, дослідженні, поширенні та відродженні культурної спадщини, зокрема, нематеріальної культурної спадщини». Саме тому хочеться поставити Вам так багато запитань, що, боюсь, однієї розмови не вистачить. Для початку, розкажіть, як і чому у Вас виникла ідея поєднати у своїй діяльності Конвенції 1972-го, 2005-го і 2003 років?
Луїс Ґарсія Петіт: Коли 2006 року я запропонував створити Департамент з питань спадщини в структурі Центру ЮНЕСКО в Каталонії, ми вирішили зосередитись на сприянні реалізації конвенцій і програм ЮНЕСКО в цій сфері. В нашому контексті Конвенція 1972 року про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини та Конвенція 2003 року про охорону нематеріальної культурної спадщини є найважливішими, особливо остання, бо стосується нематеріальної культурної спадщини людства. Власне тому, серед інших причин, ми започаткували проект інвентаризації НКС у Світовому біосферному заповіднику Монсень і розробили методику для подібної інвентаризації, яка 2013 року була внесена до Реєстру кращих практик ЮНЕСКО з реалізації Конвенції. Коли наприкінці 2012 року Центр ЮНЕСКО в Каталонії призупинив свою діяльність, група колишніх працівників та активістів вирішили створити нову установу, яка б виконувала функції Департаменту з питань спадщини. Саме так і народився 2015 року Institut del Patrimoni Cultural Inmaterial (IPACIM, українською: Інститут з питань нематеріальної культурної спадщини). Назва прив’язана до НКС, бо це, мабуть, найголовніша сфера, щоб підтримати культурне розмаїття у світі, але Конвенція ЮНЕСКО 2005 року про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження також має фундаментальне значення, особливо для культур національних меншин та творчості. На мою думку, ці три конвенції підсумовують головні завдання для збереження культурної спадщини та культурного розмаїття у світі.
В.Д.: Скажіть, будь ласка, чи існує в Каталонії окреме законодавство або якісь інші нормативно-правові документи, що регламентують діяльність у сфері НКС?
Л. Ґ.П.: У Каталонії діє закон 1993 року «Про культурну спадщину Каталонії», який визначає, що нематеріальні прояви народної та традиційної культури, відповідно до окремого закону з цього питання, складають частину культурної спадщини Каталонії. Окремий закон, датований тим самим 1993 роком, стосується «підтримки та захисту народної і традиційної культури та культурних спілок». Звичайно, поняття «народна і традиційна культура», що відповідає фольклору, не виражає суті НКС, а тому Уряд Каталонії подав до Парламенту проект нового закону «про нематеріальну культурну спадщину Каталонії та культурні спілки», який зараз перебуває на розгляді.
В.Д.: Ваш інститут багато уваги приділяє роботі з громадами. Яка роль громад у формуванні політики НКС?
Л.Ґ.П.: Громади відіграють головну роль у формуванні політики та заходів з охорони НКС. Саме громади мають вирішувати, які елементи є частиною НКС, і мають бути залучені до всіх заходів, пов’язаних з охороною НКС. Це не тільки визначено в Конвенції ЮНЕСКО та в Оперативному керівництві до Конвенції, а й просто очевидно, оскільки – це люди, які передають і зберігають спадщину живою. Але громадам потрібний час, щоб звикнути до нових ідей і підходів, утілених в НКС. А отже, політика у сфері НКС має бути довгостроковою і містити багато тривалих ініціатив, що не тільки залучатимуть носіїв, а й надихатимуть їх самостійно приймати рішення про власну НКС. Крім того, громадам мають допомагати експерти та установи в цій сфері. Експерти володіють глибокими знаннями про походження, розвиток та характерні ознаки багатьох звичаїв і традицій, що дуже важливо для виваженого прийняття рішень. А установи повинні створювати необхідні умови для забезпечення ролі громад і охорони НКС.
В.Д.: Мені відомо, що Ви проводите багато досліджень, які спрямовані на підвищення ролі НКС, її розвиток, охорону. Які, на Ваш погляд, основні загрози для НКС у сучасному світ і як їх можна уникнути?
Л.Ґ.П.: Я вважаю, що однією з головних загроз для НКС сьогодні є її непомітність. Чимало елементів НКС, яким загрожує небезпека зникнення, досі не описані як такі. НКС – це не те саме, що фольклор, народна і традиційна культура або етнологічна спадщина. З другого боку, це більше, ніж фестивалі, виконавські мистецтва і просто ремісництво. Саме тому НКС вимагає спеціальної ідентифікації, як це передбачено в Конвенції. А мені здається, що значна частина НКС, яку передають окремі особи, малі групи та громади, сказати б, непоказова НКС, зокрема та, що стосується знань і практик, пов’язаних із всесвітом, залишається непомітною. Ну, а в перспективі велику загрозу так само несе глобалізація, особливо якщо вона асоціюється з думкою, що особисте багатство має бути головною метою в житті, оскільки зазвичай це тягне за собою особисте та колективне знецінення успадкованих знань і звичаїв.
В.Д.: На Вашому сайті є цікава інформація про створення інвентарів НКС. Скажіть, будь ласка, яким саме аспектам потрібно приділяти увагу і з чого починати? І що в цьому процесі є найважливішим?
Л.Ґ.П.: О, це дуже складне питання, але спробую виділити три аспекти, які, на мою думку, необхідно враховувати, а саме: залучення громади, інклюзивність і комплексний підхід. Суттєво важливо виходити з принципу, що саме громада (окрема особа чи група) вирішує, чи є певний звичай або знання елементом НКС. І саме вона приймає остаточне рішення щодо внесення елемента НКС до інвентаря. Для цього потрібна інформація, що означає НКС, яка мета інвентаризації, яка роль у цьому процесі громади… і час, щоб це донести. Не слід очікувати, що громада охоче збереться на організовану вами зустріч, і після ваших пояснень, все стане зрозумілим. Потрібно багато зустрічей, багато обговорень, роз’яснень…
Під інклюзивністю в даному контексті я розумію те, що необхідно ідентифікувати всі знання, звичаї, прояви, вираження чи вміння, які можуть бути НКС. Слід розглянути всі категорії НКС, не тільки фестивалі або виконавські мистецтва, пошукати менш помітні елементи. Це вимагає часу і залучення громади. І, нарешті, комплексний підхід, коли різні фахівці мають відіграти свою роль у процесі: антропологи, (місцеві) історики (для вивчення походження та розвитку НКС), біологи та географи (для вивчення знань і практик, що стосуються природи), лінгвісти (для розгляду усної творчості)…
Складання інвентаря вимагає часу і ресурсів, і дуже часто установи віддають перевагу іншим заходам охорони, включаючи просто номінацію до списків. Але як можна вжити відповідні заходи, якщо перед цим не було належно ідентифіковано НКС, наявну на території? На жаль, достатньо часу і ресурсів, щоб скласти всебічний і точний інвентар, завжди бракує. А проте, створення інвентаря, що враховує специфічні особливості, завжди є вдалою і потрібною ініціативою з охорони НКС. Це перший практичний крок для того, щоб підвищити розуміння значення НКС серед окремих осіб і громад, а також серед організацій та установ.
В.Д.: Сеньйоре Луїс, Ви готували для внесення до інвентаря «Природний парк» Каді-Мойшеро. Це дуже цікавий проект. Скажіть, як багато часу це забрало і яких фахівців Ви залучали, оскільки Парк об’єднує різні види спадщини – культурну, історичну, біологічну тощо? Який досвід Ви набули під час цього процесу?
Л.Ґ.П.: Робота на інвентарем триває. Доводиться пристосовуватися до обмежених ресурсів Парку, адміністративних процедур, тож ми працюємо окремими етапами. До нашої команди і групи помічників входять фахівці з антропології, історії, археології, лінгвістики, звичаїв харчування. Ми тісно співпрацюємо також із персоналом Парку. Одним із кращих вражень було побачити, як люди в маленькому селищі сповнені ентузіазму зберегти свої традиції живими. Коли вони бачать іноземців, які цікавляться їхніми звичаями та знаннями, то ще більше пишаються ними і докладають ще більших зусиль для їхньої охорони. Це надихає!
В.Д.: І на завершення, сеньйоре Луїс, яка роль громадських організацій у процесах, що пов’язані з НКС?
Л.Ґ.П.: Недержавні громадські організації (НДО) можуть і повинні відігравати визначальну роль в охороні НКС. Розрив між Конвенцією ЮНЕСКО і буденним життям у місті, містечку чи селищі величезний. Завдання урядів та урядових установ – вжити належні заходи, щоб подолати цей розрив, а НДО при цьому є гарними посередниками. Недержавні організації об’єднують мешканців громади або працюють ближче до них, і в цьому розумінні дуже сприяють подоланню розриву, доносячи інформацію до однієї і другої сторони. Але НДО мають обмежені можливості. Для того, щоб вони виконати роль, передбачену їм Конвенцією, урядові установи повинні створити сприятливу систему.
В.Д.: Дякую Вам за відповіді та сподіваюся на співпрацю між нашими організаціями і громадами, яка сприятиме глибшому пізнанню наших культур.
@Luis Pablo Martínez
© DC “Democracy through Culture”