Нематеріальна культурна спадщина – турецький досвід з реалізації Конвенції ЮНЕСКО 2003 року

Туреччина, країна з давньою історією, багата на нематеріальну культурну спадщину (НКС), здійснює систематичні зусилля по забезпеченню захисту НКС на своїй території з моменту ратифікації Конвенції ЮНЕСКО у червні 2006 року.

Туреччина розглядає культурну спадщину як об’єкт охорони та дорогоцінний скарб народу, спираючись на Закон про організацію та функції Міністерства культури і туризму, прийнятий у 2003 році. Туреччина внесла зміни в існуючий законодавчий акт, щоб забезпечити захист НКС після ратифікації Конвенції. На підставі цього Закону на національному рівні виконавчим органом для здійснення Конвенції був призначений Генеральний директорат з досліджень та навчання під керівництвом Міністерства культури і туризму, який відповідає за охорону, інвентаризацію та просування НКС.

Свій інвентарний список елементів НКС Туреччина почала створювати шляхом укладання відповідних  інституційних угод з університетами, місцевими органами влади, дослідниками, установами культури, неурядовими організаціями та місцевими громадами. Ці угоди обумовлювали створення місцевих адміністративних органів для складання інвентаря НКС, розробки політики захисту, підвищення обізнаності та заохочення участі громадськості в інвентаризації та охороні. Така система інвентаризації спрямована на визначення і підтримку культурної спадщини, яка є цінною для місцевих громад.

Туреччина створила також консультативний орган під назвою “Експертна комісія з питань НКС” під егідою МКТ. Цей консультативний орган складається з науковців, дослідників та представників відповідних неурядових організацій. МКТ, як виконавчий орган по здійсненню Конвенції, побудував національний список, структурований як за категоріями, так і за географічним поділом. Провінції беруть активну участь у проведенні інвентаризації на місцевому рівні.

З метою виконання своїх зобов’язань за Конвенцією Туреччина з 2008 року вживає постійних зусиль для проведення систематичної документації та інвентаризації елементів НКС. У країні є два типи національних інвентарів НКС:

• Національний інвентар живих людських скарбів (YIH);
• Національний інвентар нематеріальної культурної спадщини (SOCUM).

Формуються також і  провінційні інвентарі, що лежать в основі формування національних кадастрів.

   Кроки процесу інвентаризації в Туреччині:

1. Області, насамперед в особі пов’язаних установ/організацій, науково-дослідних центрів/інститутів, представників недержавних громадських організацій та експертів за участі носіїв нематеріальної культурної спадщини досліджують та формують пропозиції до інвентарів.
2. Елементи нематеріальної культурної спадщини розглядаються місцевими комісіями та передаються періодично двічі на рік, до Генерального директорату з відповідними науковими дослідженнями та обґрунтуваннями.
3. Пропозиції оцінюються Комісією та приймається рішення про включення елементів до інвентаря.
4. Інвентаризація елементів в обов’язковому порядку висвітлюється на сайті. З цим ви можете познайомитися за посиланнями:

Національний інвентар живих людських скарбів: http://aregem.kulturturizm.gov.tr/TR,12929/yasayan-insan-hazineleri-ulusal-envanteri.html

Національний інвентар елементів нематеріальної культурної спадщини: http://aregem.kulturturizm.gov.tr/TR,159257/somut-olmayan-kulturel-miras-ulusal-envanteri.html

Принципи, що використовуються для інвентаризації: відповідно до спільнот/громад носіїв традицій; напрямів нематеріальної культурної спадщини; територіального поділу (національний, регіональний, місцевий) та ін .;

Національна інвентаризація НКС Туреччини на основі територіального поділу охоплює всі географічні частини країни. Всі елементи сортуються відповідно через місцеві комісії НКС, які існують у всіх містах Туреччини. Місцеві органи проводять процес ідентифікації, описуючи конкретні елементи НКС. Таким чином, система охоплює майже всі елементи НКС, виявлені громадами, групами та окремими особами.

Живі людські скарби. Національна інвентаризація Туреччини упорядкована відповідно до носіїв традицій, що належать до п’яти категорій НКС: усних традицій та виразів, включаючи мову як інструмент НКС; виконавських видів мистецтва; соціальних практик, ритуалів та святкових заходів; знання та практики щодо природи та Всесвіту; традиційної майстерності. Національна інвентаризація Туреччини включає 20 визнаних майстрів, які відомі своїми успіхами у виконанні технік у різних категоріях нематеріальної культурної спадщини як на національному, так і на міжнародному рівнях. Головна винагорода за номінацію “Живі люди” – це громадське визнання. Для цього відзнака вручається на офіційній церемонії, включаючи особливу емблему (приз, диплом), і пов’язується з програмою заходів.

Елементи, включені до Національного інвентаря Туреччини, мають відповідати наступним критеріям:

• Елемент має бути глибоко вкорінений у культурних традиціях спільнот, груп та/чи окремих осіб Туреччини і мати особливу цінність для представлення творчості турецької культури.
• Елемент має передаватися з покоління в покоління традиційними способами.
• Як важливий зв’язок у культурних обмінах, елемент має відігравати роль у формуванні національної або місцевої культурної ідентифікації, зміцненні соціальної єдності, посиленні солідарності та соціальної стабільності.
• Елемент має витримати загрози зникнення через соціальні перетворення або відсутність заходів захисту.
• Елемент має відповідати існуючим міжнародними документами з прав людини, а також вимогам взаємної поваги серед громад, груп та окремих осіб.
• Елемент має демонструвати, що його інвентаризація не порушує усталений доступ до конкретних аспектів певної спадщини.

Подолати загрозу зменшення кількості практикуючих фахівців з традиційної майстерності у музиці, танці та театрі, а також можливих учнів покликаний інвентар живих людських скарбів, якщо вони відповідають наступним критеріям:

• Досконалість у практичному застосуванні знань;
• Визначення особи чи групи в спеціалізованій сфері;
• Здатність особи чи групи продовжувати розвивати свої знання та навички;
• Здатність особи або групи передавати знання та навички учням (критерій вимагає принаймні одного учня);
• Здатність особи чи групи виконувати майстерність протягом десяти років (принаймні);
• Бути унікальним у сфері нематеріальної культурної спадщини.

Обидва інвентарі є невід’ємною частиною охорони, оскільки допомагають підвищувати обізнаність про спадщину в суспільстві, а також представляють плани дій щодо захисту.

Міністерство культури і туризму  та інші відповідні органи активно залучаються до заохочення функціонування НКС у суспільстві та інтеграції її в заплановані програми, які спираються на керівні такі принципи:

• Визначення необхідних заходів, які слід вжити для захисту та просування функцій НКС;
• Сприяння широкій громадськості у доступу до елементів НКС;
• Забезпечення передачі НКС від одного покоління до іншого;
• Надання підтримки формуванню Національного інвентаря, прийняття рішення про живі людські скарби;
• Підвищення обізнаності та розуміння важливості НКС на місцевому, національному та міжнародному рівнях.

Так, Турецький фонд культури було створено в січні 2000 року з метою збереження і просування турецької культури та спадщини у світі за допомогою оригінальних програм та співпраці. Фонд є державною благодійною організацією, яка звільнена від податків і повністю підтримується приватними пожертвуваннями. Крім того, вона фінансово підтримує незалежні дослідження та проекти груп, громад та окремих осіб.

Департамент нематеріальної культурної спадщини опікується :

в Туреччині та за кордоном обліком нематеріальної культурної спадщини, охороною і розвитком з метою підвищення обізнаності, дослідження та підготовки інвентарів, щоб забезпечити підготовку періодичних звітів про діяльність, що здійснюється в рамках Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини та подання відповідних звітів. Проводить моніторинг життєдіяльності НКС.  Забезпечує співпрацю між комітетами та комісіями, що створюються відповідно до Конвенції про захист нематеріальної культурної спадщини, підготовки файлів для Списку ЮНЕСКО.

Туреччина відіграє активну роль на регіональному і міжнародному рівнях у процесі реалізації Конвенції. Вона взяла на себе ініціативу в обміні досвідом з охорони НКС з іншими країнами за допомогою різних програм і конференцій, таких як Мережа експертів Південно-Східної Європи з питань захисту НКС та Міжнародна організація мережі експертів з тюркської культури Туреччині, а також роль модератора у підготовці та розширенні багатонаціональних файлів “Невруз” та “Хідрелз”.

Туреччина має тісні зв’язки з усіма країнами в області НКС через двосторонні угоди про обмін та співпрацю щодо культурної спадщини. Вона організувала чи була учасницею кількох зустрічей міжнародних експертів з питань нематеріальної культурної спадщини:

 “Існуючі музичні форми та традиційні культури людей, які живуть у прикордонних регіонах між Туреччиною та Болгарією”. Проведена Національною комісією Туреччини з питань ЮНЕСКО спільно з Спеціальним комітетом з МОВ та Спеціальним комітетом з культурних коридорів, у співпраці з Болгарською національною комісією з питань ЮНЕСКО та Інститутом фольклору Болгарської академії наук. Метою проекту були спостереження та порівняння існуючих ситуацій культурної спадщини, зокрема традиційної музичної культури, прикордонних регіонів, де зустрічаються Туреччина та Болгарія, а також ширший культурний обмін; що сподівається на цьому засіданні, – це взаємний обмін досвідом з цього питання та обмін з метою сприяти взаєморозумінню та толерантності серед суспільств.

 “Поділитися смаком: традиція культури спільної кухні Туреччини та Македонії”. Проект було здійснено під керівництвом Турецької національної комісії з питань ЮНЕСКО, Комітету експертів з культурних коридорів та Експертного комітету НКС у співпраці з Македонською національною комісією з питань ЮНЕСКО. Основна мета проекту полягала у визначенні спільних цінностей через реєстр культури спільної кухні, переданої з минулого до теперішнього часу, і розвитку діалогу, взаєморозуміння та толерантності.

 “Проект взаємодії між турецькою та румунською кухнями”, проведений Турецькою національною комісією з питань ЮНЕСКО спільно зі Спеціальним комітетом з МОВ та Спеціальним комітетом з культурних коридорів та у співпраці з Міністерством культури Румунії. Основним завданням проекту було вивчення традиційної кухні та передача знань новому поколінню.