Не можна недооцінювати фестивалі

Інтерв’ю з речником Європейської асоціації фестивалів (EFA) Саймоном Манді під час Саміту європейських мистецьких фестивалів у Любляні в квітні 2018 року.

Поет, письменник, біограф, музикознавець і публіцист Саймон Манді був директором фестивалів у Шотландії та Нідерландах, радіоведучим на радіо Бі-Бі-Сі 3 і 4, засновником Європейського форуму з питань культури та спадщини (тепер – Culture Action Europe), консультантом ЮНЕСКО та Ради Європи.

О. Буценко: Пане Манді, в чому Ви вбачаєте важливість відзнаки ЕФФЕ?

Саймон Манді: На мою думку, одним із найважливіших аспектів цієї відзнаки є те, що вона відкриває можливість приєднатися до європейської спільноти багатьом фестивалям, які не можуть увійти до Європейської асоціації фестивалів. Там відбір, там потрібно платити чималі гроші – це можуть дозволити собі, скажімо, великі музичні фестивалі. А от відзнака ЕФФЕ, спільнота ЕФФЕ є шляхом до європейського кола фестивалям різного жанру, різної історії, різного масштабу, різної географії – чого Європейська асоціація фестивалів не може запропонувати. Тобто, це отримання містом, громадою, мистецькою формою свідоцтва, що вони мають високоякісний фестиваль. А організатори фестивалю при цьому приєднуються до великої європейської родини організаторів і менеджерів фестивалів.

О. Буценко: Яку роль можуть відіграти фестивалі для сталого розвитку і суспільної злагоди? Особливо, якщо взяти нинішню ситуацію в Україні. Тобто, чи можна використати фестивалі для об’єднання різних громад, різних груп населення?

Саймон Манді: Якщо подивитися на всі великі фестивалі, вони розпочиналися саме тоді, коли там чи там була глибока криза – як правило, по війні чи під час економічної депресії, чи під час суспільних негараздів. Скажімо, якщо взяти Ноттінг-Гілський фестиваль у Лондоні, то він розпочинався в афрокарибській громаді Лондона на тлі суспільних протестів у 1971 році. Единбурзький фестиваль бере початок у повоєнні роки, коли все лежало в руїнах. Навіть якщо згадати Єрусалимський фестиваль, він почався у період, коли були найгірші стосунки з Ізраїлем. Фестиваль завжди є способом вивести громаду чи місцевість із кризи, фестиваль може об’єднати людей – хай на кілька моментів, але цього достатньо, ви можете показати, що в цьому місці може бути життя, де все зруйноване, де панує криза, де знищена інфраструктура – де, вочевидь, складно створити оперний театр, але можна організувати фестиваль. Фестиваль можна використати для залучення людей у різні способи – скажімо, як можливість самовираження, це здатно автоматично об’єднати людей, показуючи їм спільну, а не різні мови.

О. Буценко: Пане Манді, а який Ваш улюблений фестивальний жанр, сучасний, класичний, традиційного мистецтва?

Саймон Манді: Тут може бути дві відповіді – з точки зору глядача, який насолоджується фестивалем, але не бере в ньому участі, й з точки зору учасника фестивалю. Як глядачеві, мені подобаються фестивалі класичної музики чи автентичного мистецтва. А от як учасник, я віддаю перевагу мультидисциплінарним фестивалям, авангардному мистецтву.

О. Буценко: А що б Ви побажали українським фестивалям? В Україні існують понад 1000 офіційно зареєстрованих фестивалів, на рівні міст, громад. Що б Ви їм порадили та побажали?

Саймон Манді: Насамперед, я б хотів побажати фестивальному рухові в Україні ніколи не втрачати себе у своїй справі, хай навіть доводиться зупинятися й починати все спочатку, займатися іншим. Фестивальна діяльність є тим, що може трансформувати громаду за короткий час, краще за будь-які інші засоби. Влада не завжди розуміє важливість фестивалів – це дешевий, легкий спосіб для них і надзвичайно важливий для громад. Не можна недооцінювати фестивалі.

Мовою оригіналу інтерв’ю Ви можете прослухати тут:
https://www.youtube.com/watch?v=47Ju0sIYXUo&feature=youtu.be