Йорейн Нейринк є керівником акредитованої в ЮНЕСКО недержавної організації «Workshop intangible heritage» («Werkplaats immaterieel erfgoed»), у Фландрії (Бельгія), членом Комісії Фландрії з питань ЮНЕСКО, членом всесвітньої мережі фасилітаторів ЮНЕСКО з питань нематеріальної культурної спадщини.
Кія Цакірідіс є координатором міжнародного проекту «Нематеріальна культурна спадщина і музеї», вивчала історію в Університеті Ґента, культурну спадщину в Університеті Амстердама. Від 2015 року працює в недержавній організації “Майстерня нематеріальної спадщини”, фламандському аналітичному центрі з питань участі у спадщині та нематеріальної культурної спадщини.
Photo: @MUSEUMPEIL JORIJN NEYERINCK &KIA TSAKARIDIS
Валентина Дем’ян: Шановні Йорейн і Кія, Центр розвитку «Демократія через культуру» започаткував і здійснює низку інтерв’ю щодо питань, перспектив і можливостей у сфері нематеріальної культурної спадщини (НКС), її взаємодії з іншими галузями та дисциплінами, тобто, всього того, що цікавить тих, хто займається чи досліджує цю спадщину. Пандемія Ковід-19 позначилася на нематеріальній культурній спадщині, як і на всіх інших сферах нашого суспільного життя. Водночас дала можливість проаналізувати досягнення, переосмислити окремі підходи та форми. Зокрема, це стосується взаємодії між НКС і музеями.
Ви були ініціаторами та виконавцями міжнародного проекту «Нематеріальна культурна спадщина і музеї» (IMP): Кія була головним координатором проекту, а недержавна організація Workshop intangible heritage, якої керуєте Ви, Йорейн, провідним партнером проекту. Які музеї були залучені до проекту – винятково ті, що займаються чи орієнтуються на НКС, або музеї різного профілю мали змогу також взяти участь?
Йорейн Нейринк і Кія Цакірідіс: Для участі в проекті були запрошені музеї на підставі їхніх пропозицій, поданих за оголошеннями про проект (наприклад: https://www.ichandmuseums.eu/en/call-for-proposals-mechelen). Ці оголошення поширювалися серед усіх музеїв у п’яти країнах, де були первинні партнери проекту: Нідерландах, Італії, Швейцарії, Франції та Бельгії.
У кожній із країн-партнерів ми провели дводенні міжнародні конференції та експертні обговорення. Ці заходи зосереджувалися на особливих ключових проблемах: НКС, музеї та (над)розмаїття (у Нідерландах), участь (в Італії), урбанізоване суспільство (у Швейцарії), інновації (у Франції) і культурна політика (у Бельгії). Проблеми були визначені актуальними для обох сфер, і музеїв, і нематеріальної культурної спадщини. Ми поставили собі за мету з’ясувати, як навчитися розв’язувати ці проблеми шляхом обміну досвідом і аналізу на межі двох сфер – музеїв і охорони НКС.
Музеї всіх типів і розмірів (від екомузеїв до музеїв міста, художніх музеїв, музеїв волонтерства…) могли надсилати свої пропозиції. І вони це зробили! Широкий спектр музейних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини став саме тим, що ми шукали в нашому прагненні вивчити різні методи роботи. Зокрема, міжнародне порівняння підказало багато ідей і підходів щодо охорони НКС.
В.Д.: Результатом проекту стала публікація на початку 2020 року посібника «Нематеріальна культурна спадщина і музеї». Наші читачі можуть познайомитися з англомовною версією за посиланням: https://www.ichandmuseums.eu/en/imp-toolkit
Розкажіть, будь ласка, про це видання: як можна помістити «живу культуру» в музейний простір? Це має бути компроміс чи інноваційний підхід?
Й.Н. і К.Ц.: Посібник став наслідком трирічної роботи з визначення потреб і побажань щодо охорони НКС носіїв, які люблять і цінують свою нематеріальну спадщину, а також музеїв. Тут пропонується чимало початкових інструментів, оскільки протягом реалізації проекту ми виявили значну потребу в засобах, які б допомогли відповісти на такі питання, як: З чого почати для запрошення тих, хто практикує НКС, до музею? Як дізнатися, чи актуальна нематеріальна культурна спадщина для музею та його відвідувачів? Як переконати колег у важливості нематеріальної культурної спадщини? Як можна досягти сталої співпраці між тими, хто практикує НКС, і музеями, на основі рівності?
Інноваційність посібника полягає в тому, що він побудований на принципі, що не надає перевагу «музейному підходу» над «підходом до НКС» чи навпаки. Тут, радше, розглядаються шляхи, коли «стандарти» методів роботи в обох сферах можуть бути застосовані на користь кожній із них і охороні спадщині в цілому. Так званий «міжсекторний» підхід є темою розділу 3 книжки, частиною інструментарію, яку варто розглянути.
Ми аж ніяк не називали б роботу, яку проводять музеї щодо нематеріальної культурної спадщини, компромісом. Швидше підтримали б продовження цих зусиль, щоб забезпечити життєздатність нематеріальної спадщини, і як відповідь на змінювані потреби суспільства. У нашій «Декларації про динамічну взаємодію між різними зацікавленими сторонами з музейної справи та нематеріальної спадщини» всі партнери, залучені до проекту «Нематеріальна культурна спадщина і музеї», вітають те, що люди виходять за межі своїх комфортних зон, змінюючи, рухаючи й сприймаючи речі, які тривалий час вважалися непорушними, що завдаються питаннями і поважають одне одного за однаково цінні погляди!
Завдяки проекту ми дізналися, що можливо включити живу спадщину в музейний простір, але вона не повинна бути зведена до елемента тільки простору. Для того, щоб послідовно поєднати охорону нематеріальної культурної спадщини з музейною діяльністю, необхідно почати з проникнення НКС в усі аспекти роботи музею, і від самого початку працювати спільно з носіями. Багато ідей і навіть технічних рішень – скажімо, стосовно комп’ютерних програм управління колекціями – потребують подальшого розвитку і можуть стати цікавим відправним пунктом для якогось нового проекту з міжнародної співпраці!
В.Д.: Я познайомилися з посібником, який, на мій погляд, відкриває широкі можливості й порушує актуальні проблеми, зокрема, і для української ситуації. Що б Ви побажали в цьому плані своїм українським колегам?
Й.Н. і К.Ц.: Ми б могли побажати, щоб наші колеги в Україні надихнулися і сповнилися бажання також на експеримент із численними практиками, які втілюють поняття нематеріальної культурної спадщини, від ремесел чи виконавських мистецтв, до світогляду, ритуалів тощо. Щоб вони знайшли необхідні інструменти для того, щоб почати нову співпрацю, засновану на діалозі та рівності, ставлячи турботу про тривалість нематеріальної культурної спадщини – що, зрозуміло, включає в себе й пов’язані предмети, простори, спогади тощо – у центр розпочатої діяльності.
Сподіваємося, що музеї – як живі та еволютивні простори – зможуть стати потужними платформами для поширення знань і підвищення розуміння тієї ролі, яку різноманітні практики у сфері нематеріальної культурної спадщини відіграють в Україні як для носіїв, з одного боку, так і для відвідувачів музеїв і українського суспільства в цілому.
В.Д.: Шановні Йорейн і Кія, Ви активно працюєте у сфері НКС, представляючи часом державні структури, а часом громадянське суспільство. Яку роль можуть відіграти недержавні організації в діалозі між музеєм і громадою?
Й.Н. і К.Ц.: Робота, яку ми здійснили в межах проекту «Нематеріальна культурна спадщина і музеї», є саме тим рівнем, на якому недержавні організації – а вони були провідними в проекті – можуть відігравати свою роль. Завдяки їхній мережі вони зібрали – на міжнародній платформі – ідеї та практики, що перетинаються, відповідні методики, що можуть стати в пригоді та надихнути інших.
А ще недержавні організації можуть бути однією із зацікавлених сторін, коли за столом переговорів почнеться розмова між носіями НКС та музейними працівниками, або ж у пошуках сталої співпраці між ними. І там, і там недержавні організації можуть виступати як посередники, які знають, що відбувається у сфері НКС, так само як знайомі з роботою, яка провадиться в музеях, допомагаючи подолати будь-які можливі прогалини.
@ICHandMuseums