На сайті ЮНЕСКО з питань нематеріальної культурної спадщини опубліковані Етичні принципи Конвенції ЮНЕСКО. Прийняті вони були на Десятій сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини, що відбулася в столиці Намібії, м. Віндгуку, з 30 листопада по 4 грудня 2015 року.
Етичні норми стосуються норм поведінки: прийнятної та неприйнятної в суспільстві чи громаді – не обов’язково з правової точки зору, а й з людської та культурної. Багато дискусій та публікацій з питань етики у сфері збереження живої спадщини присвячені ситуаціям, коли не члени громади, котрі проводять дослідження чи збирають дані, породжують проблеми, пов’язані з неповагою, експлуатацією або хибними уявленнями, як наслідок своєї роботи. Етичні питання не обмежуються, однак, лише роллю сторонніх учасників, а стосуються всіх, хто бере участь у заходах з охорони спадщини.
Докладніше з етичними принципами у сфері нематеріальної культурної спадщини, відповідно до Конвенції ЮНЕСКО, можна ознайомитися за посиланням: https://ich.unesco.org/en/ethics-and-ich-00866 Тут також можна знайти «Приклади кодексів етики та професійних кодексів поведінки»[1]. Зазначимо, що ЮНЕСКО ухвалила 12 основних етичних принципів для керівництва стратегіями охорони нематеріальної культурної спадщини, які підтримали держави-учасниці Конвенції.
У цьому розділі ми пропонуємо огляд цікавих статей, дописів та інтерв’ю, що з’явилися останнім часом та стосуються питань етичних принципів та процедур у сфері нематеріальної культурної спадщини. Розпочнемо ми з інтерв’ю з Марком Джейкобсом.
У липні 2016 року в науковому журналі “Memória em Rede” (Національний університет м. Пелотас, Бразилія; vol. 9, nº 16) було опубліковано розмову з Марком Джейкобсом «Етика в державній політиці у сфері нематеріальної культурної спадщини».
Марк Джейкобс – професор Брюсельського вільного університету (VUB), де він очолює кафедру ЮНЕСКО з міждисциплінарного вивчення спадщини та охорони нематеріальної культурної спадщини; директор акредитованої ЮНЕСКО недержавної організації Фламандський інтерфейс з питань нематеріальної культурної спадщини (Flemish Interface for cultural heritage – FARO), представник Бельгії в команді розробників проекту Конвенції ЮНЕСКО з охорони НКС, учасник численних експертних груп та член Першого міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони НКС (2006–2008), дослідник культурної спадщини, зокрема, парадигми культурної спадщини ХХІ століття як транс-дисциплінарної сфери, питань народної культури та харчування, історії книг, процесій та ремісничих святкувань у містах іспанської та австрійської частин Нідерландів початку модерної доби. Розмову з М. Джейкобсом провели професори й дослідники Університету м. Евора (Португалія), де бельгійський науковець перебував з візитом 2016 року.
«Усе почалося в 2001 році, – розповів Марк Джейкобс, – тоді точилися дискусії в ЮНЕСКО про розробку та прийняття Конвенції, вони шукали експертів з різних країн». На той час Марк Джейкобс здобуває докторський ступінь, очолює Фламанський центр народної культури й виявляється потрібною людиною: «Вони шукали когось, хто б знав щось про цю дивну річ, названу нематеріальною культурною спадщиною». Тут доречно навести вислів автора мовою оригіналу про те, що для нього є поняття «нематеріальна культурна спадщина» і чому воно його захопило, виходячи за межі наукового і політичного (читай: популістського) розуміння народної культури чи фольклору : «In 2003, I worked in that Flemish Centre for Popular Culture and the first thing I did when I become director was to put “popular culture” between inverted commas, because it was a politically dangerous concept – folk culture. Especially for extremist parties, this was a very hot topic. So, we had to make it more complex and make it vaguer so it could not just be used as an easy essentialist notion by populists. That’s why I really like the concept of Intangible Cultural Heritage, because populists cannot really use it, it is so intangible and vague. Eventually “Intangible Cultural Heritage” replaced the concept of “popular culture”. “Intangible Cultural Heritage” being a more neutral term, it is something that from a scholarly point of view, and from a political point of view, I really like».
На думку Джейкобса, здобутком Конвенції є те, що вона орієнтована на суспільство, громаду, людину, тому не тільки політики говорять про її важливість, а й люди сприйняли й підтримали поняття нематеріальної культурної спадщини й хочуть розвивати його. Він вважає найпривабливішою ст. 15 Конвенції «Участь спільнот, груп та окремих осіб»: «Кожна держава-учасниця в рамках своєї діяльності з охорони нематеріальної культурної спадщини прагне забезпечити якнайширшу участь спільнот, груп та, у відповідних випадках, окремих осіб, які створюють, зберігають і передають таку спадщину, а також активно залучати їх до управління такою спадщиною»[2].
Як було зазначено вище, розмова відбувалася під час візиту Марка Джейкобса до Португалії, отож закономірним було питання про внесення елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС) до національного чи місцевого списків, «бо в Португалії, – на думку інтерв’юерів, – існує певна плутанина, критерії для внесення у списки є досить невизначеними. А як елементи НКС відбирають у Бельгії?»
Відповідь Джейкобса важлива й для нас, оскільки йдеться про формування кількох списків. Бельгія, за словами експерта, є складним питанням, там існують різні громади, кожна автономна, компетентна і функціонує на рівні національної держави. Є Фландрія, валлонська частина, німецькомовна частина і Брюссель. Кожна має свій власний список і власну стратегію реалізації Конвенції 2003 року. У Валлонії ще в період існування програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу» були прийняті законодавчі акти про шедеври, але тепер необхідно змінити законодавство. У свою чергу, Фландрія представила кілька елементів НКС у Репрезентативний список ЮНЕСКО, але сьогодні віддає перевагу підготовці файлів до Реєстру кращих практик збереження. Щодо німецькомовної частини Бельгії, то там своя стратегія. Скажімо, до Репрезентативного списку ЮНЕСКО внесене бельгійське пиво, тобто, мистецтво та культура виробництва і споживання пива в Бельгії. Цей файл, підготовку якого спонсорувала Асоціація бельгійських броварів, був внесений до списку німецькою спільнотою, відносно невеликою, але автономною громадою, близько 60 000 осіб. Таким чином, у Бельгії є чотири різні стратегії, оскільки Брюссель має свою власну політику.
Фото з сайту: https://ich.unesco.org/en/RL/beer-culture-in-belgium-01062
Інвентаризація на фламандському рівні проводиться за спеціальною процедурою: двічі на рік оголошується запит – хто хоче подати щось до списку Фландрії. Але подавач – громада чи окрема особа – мають зв’язатися з офіційною організацією, що займається питаннями спадщини – це може бути експертний центр, музей, архів. Створена на основі цього робоча група має представити план збереження елемента НКС на наступні п’ять років. Файл, який подається до списку (що на сьогодні є базою даних), має містити супровідний план охорони елемента. Головна мета – це створення реєстру планів збереження, які оновлюються що п’ять років.
Ресурси, що залучають до планів збереження, як правило, різні. Часом це фінансування за рахунок місцевих бюджетів чи спонсорів, як у випадку з бельгійським пивом, де спонсорами виступили броварі. Коли ж робочі групи створюють, скажімо, з організаціями, що фінансуються з бюджету, скажімо, з музеями, то частиною їхньої роботи і є дослідження та охорона матеріальної та нематеріальної спадщини. Такі установи зазвичай визначають місцеві органи влади чи уряд Фландрії.
Сама процедура інвентаризації, як я казав, проводиться двічі на рік – у травні та вересні. Необхідно заповнити форму (4-5 сторінок: хто подавач, хто контактні особи, який елемент, опис його, а також план збереження). Це не важко. Раніше ми формували список тільки з назвою явища/елемента та місцем походження. Тепер процедура ускладнилася: файл надсилається до комісії, до складу якої входять експерти, представники громад або груп, що мають зареєстровані елементи НКС, а також волонтери. Вони вивчають файл, роблять висновок, а тоді надсилають до міністерства культури для офіційного оформлення рішення комісії. Файл заносять до інвентаря або списку і передають до неурядової організації, центру Tapis Plein (Брюгге), що відповідає за обслуговування бази даних. Спершу цим займалася держава, але вирішили передати на аутсорсинг. Центр активно документує зміни та цікаві приклади. Участь міністерства полягає лише в офіційному затвердженні нових елементів у списку, все решта покладено на громадянське суспільство. Щодо ресурсів, то тут запроваджено проектне фінансування. Коли елемент у списку, отримати фінансування легше. Це стимулює, але для отримання коштів необхідно робити справді цікаві речі. Цей механізм розрахований на залучення багатьох установ (організацій у сфері культурної спадщини), які змагаються і тиснуть одна на одну, щоб зробити краще.
Нарешті, що стосується ухвалених ЮНЕСКО у 2015 році 12 етичних принципів у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини. Про необхідність розробки етичних норм говорили багато країн, зокрема і Бельгія, і я був одним із тих, хто наполягав на цьому. Якщо взяти Кодекс музейної етики ICOM, то це доволі незбалансоване зведення правил, яке не особливо використаєш для вирішення проблем нематеріальної культурної спадщини. З антропологічної точки зору мені подобається поняття посередництва, брокерства. Але універсального етичного кодексу не існує – антропологи – лише одні з учасників процесу. Головне питання полягало в тому, щоб з’ясувати, чи розумно створювати якийсь глобальний етичний кодекс у сфері НКС. Після роздумів вирішили, що це не краща ідея, бо не можна застосувати щось однаково у всьому світі. Тоді знайшли вихід. З одного боку, були ухвалені «12 етичних принципів», але, з другого боку, це, переважно, було перефразування або формулювання духу власне Конвенції, тільки іншими словами. Якщо придивитися до 12 етичних принципів, то це дуже загальні ідеї, але суть у тому, що разом вони складають небагато тексту (лише кілька сторінок), який можна перекладати й поширювати по всьому світу. Цей документ має шанс пояснити, в чому полягає сутність Конвенції – і цього вже достатньо.
Є й нові поняття, що були запроваджені або, можна сказати, контрабандно привнесені чи протягнуті в ці 12 принципів, цікаві та нові, бо щось додають до словника. Одне з них полягає в тому, що замість “попередньої та усвідомленої згоди” запропоновано “попередньої та постійно усвідомлюваної згоди” (принцип n.º 4). Це важливо для зворотного зв’язку і контролю. Попередня та усвідомлена на основі інформації згода є одним із критеріїв для Репрезентативного та інших списків. Але, використовуючи означення “постійно усвідомлювана”, можна, наприклад, підкреслити, що кожні п’ять років необхідно перевіряти, чи існує ще згода в громаді. Звичайно, можливі маніпуляції, але це слово “постійно” вимагає періодичних перевірок існуючої згоди.
Ще одне поняття – “доступ і розподіл вигод”, що є важливим у Конвенції про розмаїття форм художнього самовираження, було привнесено в один із 12 принципів, відкриваючи нові можливості. Оскільки це є в офіційному документі ЮНЕСКО і в текстах Конвенції про біорізноманіття, його можна також використовувати.
Поряд із просуванням 12 етичних принципів ЮНЕСКО створить на своїй веб-сторінці базу даних з усіма інструментами етики, скажімо, формами та кодексами професійної етики. Для цього будуть залучені акредитовані ЮНЕСКО недержавні організації. І це ще один приклад інновацій.
[1] https://ich.unesco.org/en/examples-of-codes-of-ethics-00868
[2] (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_d69)
PS.
“La musique de carillon est la voix musicale de nos cités. Aujourd’hui elle contribue à la qualité de vie dans les espaces urbaines. Je félicite les carillonneurs et amateurs de musique de carillon pour cette reconnaissance internationale de leurs efforts continues à sauvegarder et actualiser ce patrimoine immatériel inestimable.“