Нитка Міро

Світлина з відкритих джерел: https://www.facebook.com/antonimiro/

До 74-річчя митця

Епіграфом у Пролозі до свого тритомника «Інформаційна доба: економіка, суспільство і культура» відомий соціальний філософ та дослідник сучасного світу, каталанський професор Мануаль Кастельс (нар. 1942 р.) використав цитату з книги про Конфуція.[1]

-Ви вважаєте, що я вчений, освічена людина?

-Звичайно – відповів Цзи-гонг. – Хіба ні?

Авжеж, ні, – сказав Конфуцій. – Я просто схопив одну нитку, що пов’язує всю решту.

Співвітчизник і практично одноліток Кастельса відомий сучасний митець Антоні Міро (нар.1944 р.) такою ниткою зробив візуальну творчість – живопис, скульптура, графіка, колаж, ілюстрація… Кожен жанр, у якому працює митець, дозволяє йому смикнути за ту невидиму нитку, що витягає прихований сенс речей та подій – завдяки використанню різноманітних матеріалів і технік, численним варіаціям одного й того самого сюжету, злиттям різних жанрів і використанню цитат, наданню нового значення візуальним образам через наповнення їх несподіваним вербальним змістом. А. Міро працює дуже багато і практично без перерви, щодня (за винятком тих днів, коли їздить на відкриття виставок чи бере участь у культурних подіях). Як пише про нього сучасна каталонська поетеса Ісабель-Клара Сімо, «… такий митець, як Антоні Міро, є митцем, бо таким народився, бо в потаємних куточках душі носить дух мистецтва. Той дух, що сильніший за почуття до коханих людей, за нього самого. Тому питання «чому Антоні Міро малює? і наступне – «чому так багато малює?» – втрачає сенс, оскільки мають однакову відповідь – бо неминуче. Він живопише цей світ, бо є живописцем – непорушна тавтологія, яка сама по собі все пояснює».

Світлина з відкритих джерел: https://www.facebook.com/antonimiro/

Антоні Міро живе неподалік від міста Алькой (провінція Аліканте) в тій частині Каталонії що колись була королівством Валенсія (Regne de València) – створене королем Арагону Хайме І у 1238 році, королівство Валенсія проіснувало до початку XVIIIст., коли було скасоване першим із династії Бурбонів Філіпом V у 1707 році. Історична пам’ять та традиції в цій місцевості передаються з покоління в покоління  та оживають у творах А. Міро. Скажімо, на багатьох його полотнах і графічних творах з’являється гральна карта – 1707, що вказує на оборудку зі скасування королівства Валенсія після битви під Альмансою, в якій перемогла франко-іспанська армія.

Традиції валенсійського краю, як і всього іспанського Середземномор’я, пов’язані із творчістю та насолодою життям, що втілюється в дивовижній кухні, витонченому вині, запальних танцях і високій поезії. Весь цей чарівний сплав, присмачений талантом митця та його незмінною іронією, з’являється у творах Антоні Міро, несподіваних комбінаціях минулого і сучасного, фотографічної реальності та фантасмагорії, миттєвості й вічності, складаючись у піктографічні серії, що формуються протягом кількох років (як-от, серії «Це не натюрморт», «Малювати малярство» «Велосипеди», «Мані-феста») або оформлюються навколо центрального персонажу чи теми («Вітер народу»).

Поетику побутових речей, що створюють затишок, сприяють дружній розмові, дарують насолоду, Міро передає в серії «Це не натюрморт». Сама серія провокує глядача на роздуми, оскільки головними образами у творах виступають насамперед предмети, що і складають «мертву натуру». Художник наділяє зображення іншим значенням, назви творів підкреслюють важливість предметів кухонного середовища – келихів з вином, пляшок, ступок, що ніби стають дійовими особами нашого життя. Разом з тим це є іронічним продовженням відомої маґритівської сентенції «Це не люлька», що, за визначенням Ролана Барта, вказує на те, що зображення люльки, справді, не може бути люлькою-об’єктом.

Серія «Велосипеди» – це за виразом відомого баскського художника Нестора Бастеретчеа, своєрідний Тур де Франс, коли парижани з балконів спостерігають за полотном велосипедів – «велосипедів Міро, що котяться Францією без велосипедистів, які ними керують. Самі. Намальовані. Це Тур де Антоні Міро!» Велосипеди стають образом, на який нанизуються всі проблеми  та колізії сучасного світу, розкриваючи найможливіші й найнеможливіші теми в добу стрімкого розвитку техніки.

На створення серії «Вітер народу» Антоні Міро  надихнула однойменна поезія Мігеля Ернандеса, поета із м. Оріуели (провінція Аліканте), який загинув у часи Громадянської війни в Іспанії: назви двадцяти чотирьох графічних робіт відповідають першим двадцяти чотирьом рядкам вірша. В основу творів серії покладено образ  видатного іспанського танцюриста Антоніо Гадеса, близького друга Міро. Вітер народу огортає життя трьох іспанських митців – Мігеля Ернандеса, Антоніо Гадеса і Антоні Міро – щиро відданих свободі та життю.

Серія «Мані-феста» розкриває через візуальні образи, промовисті сцени суспільні події, що охопили протягом останніх 5-7 років майже увесь світ, від Австралії та США до Китаю, Палестини, Єгипту, Тунісу, Італії, Іспанії, Греції, України… Ми бачимо те, що Зиґмунт Бауман окреслив вербально: «Втративши віру в звичний порятунок «згори» (тобто, з боку парламенту та урядових структур) і шукаючи альтернативні способи організації належних дій, люди тягнуться на вулиці в прагненні відкриття та/чи експерименту. Вони перетворюють міські площі в лабораторії просто неба, де проектуються, намацуються, випробовуються і навіть проходять хрещення вогнем інструменти політичної дії, покликані відповісти на велетенські виклики… З багатьох причин міські вулиці є зручним місцем для таких лабораторій, а з іншого погляду, влаштованим там лабораторіям, вочевидь, вдається знайти те – хай тільки в реальному часі, що марно шукали деінде …»[2].

Нещодавно в Морському музеї м. Валенсії відкрилася виставка ще однієї серії А. Міро – «Водний трибунал», присвячена традиції розв’язувати суперечливі питання з водопостачання за допомогою спеціального трибуналу, що складався ( і досі складається) з восьми попечителів або представників восьми зрошувальних каналів, що протікають по області в їхній юрисдикції. 2009 року Водний трибунал Валенсії разом із Радою мудреців Мурсії були внесені до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства під загальною назвою «Трибунали іригаторів іспанського Середземномор’я». Критики та журналісти після відкриття виставки були одностайні в думці: Міро розповів не про минуле чи сучасне Водного трибуналу, а показав його майбутнє як незнищенної спадщини культури Іспанії.

VALENCIA// Roda de Premsa de presentació de l’exposició de Toni Miro “Tribunal de les Aigües” en les Drassenes.
FOTO: DANIEL GARCIA-SALA

І сьогодні каталонський митець невтомно снує свою нитку, показуючи те, що залишається поза вербальним осмисленням, впливаючи на почуття формами й кольорами, розкриваючи дужки туди, куди не може зазирнути навіть сучасна фотооптика.

Олександр Буценко

[1] Sima Qian. Confucius//Hu Shi, The Development of Logical Methods in Ancient China. Shanghai: Oriental Book Company, 1992

[2] Зиґмунт Бауман, Леонідас Донскіс. Моральна сліпота. К. – Дух і Літера, 2014. С.77-78.

© DC “Democracy through Culture”

 

Ukrainian