Нематеріальна культурна спадщина як місток до розуміння культури Іншого

Про важливість культурної спадщини, зокрема, «живої спадщини», як інакше ще називають нематеріальну культурну спадщину, в основі якої є збереження та розвиток, годі й казати. Дуже важливо, щоб ми не лише бачили красиве, а й знали про ту роботу, яка здійснюється громадами, групами й окремими людьми. Чули голоси носіїв та людей, які доклади чимало зусиль до вивчення, збереження, документування та розвитку своєї спадщини.

На Форумі незалежних громадських організацій, який відбувся в межах Тринадцятої сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини в Порт-Луї, Республіка Маврикій, 26 листопада 2018 року, особлива увага була приділена питанням ГО, що займаються нематеріальною культурною спадщиною, і наголошено на важливій ролі неурядових  (громадських) організацій, незалежно від того, чи акредитовані вони в ЮНЕСКО, для охорони нематеріальної культурної спадщини (НКС) на місцевому, національному і міжнародному рівнях. Було зазначено, що при розробці різних елементів НКС особливої уваги потребують такі питання, як дотримання прав людини та прав корінних народів і меншин, сталий розвиток, рівноправність, репрезентативність, участь громадян, громад, носіїв.  

Про ці та інші питання ми поговорили з представниками караїмської громади, носіями, дослідниками та популяризаторами традиційних знань, своєї живої спадщини – проректором Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, кандидатом географічних наук, етнічною караїмкою Оленою Семенівною Арабаджи та представницею караїмської громади, носієм живої спадщини Наталією Данилівною Віслогузовою-Аттар.

Валентина Дем’ян (ЦР «Демократія через культуру»): Олено Семенівно, пам’ятаю нашу першу зустріч 5 років тому на конференції з «     », де Ви спільно з працівниками Вашого університету, зокрема тодішнім ректором Валентином Молодиченком, та представником караїмської громади, людиною, яка багато зробила для популяризації караїмської культури, Юрієм Макаровим представляли інтеркультурне життя Мелітополя. В розмові пан Юрій розповів про гостинність караїмів, їхні культурні традиції та про діяльність центру «Кале». Саме тоді було виникла ідея дослідити, задокументувати та включити до переліків НКС – обласного та Національного – караїмську традицію гостинності.

Ваша громада виконала велику і послідовну роботу, побудовану на принципах відкритості, ґрунтовності й поступовості. Пригадую, що вперше намір караїмської громади про включення прояву своєї нематеріальної культурної спадщини до відповідних до переліків був озвучений в Укрінформі на підсумковій конференції «Подолання стереотипів» у 2014 році, і це було знаково. Копітка робота, яку провели представники громади з дослідження, популяризації, інформування увінчалася тим, що 16 листопада 2018 року, згідно з  Наказом Міністерства культури України №995, до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України включено  Традицію приготування етъ аякълакъ (караїмського пиріжка з м’ясом). Досвід караїмів Мелітополя. Ініціатором подання стала Громадська організація «Мелітопольське національно-культурне караїмське товариство «Джамаат», створена  1991 року. Одним із завдань її діяльності є розвиток знань про караїмську культуру, зокрема, з метою збереження нематеріальної культурної спадщини через передачу умінь і традицій, в яких тісно задіяні «громади, групи та окремі особи». Це відповідає принципам Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону нематеріальної культурної спадщини», а саме статті 15: «Кожна держава-учасниця  в  рамках  своєї діяльності з охорони нематеріальної культурної спадщини прагне  забезпечити  якнайширшу участь спільнот,  груп та,  у відповідних випадках,  окремих осіб, які створюють,  зберігають і  передають  таку  спадщину,  а  також активно залучати їх до управління такою спадщиною». Не випадково, що спершу елемент нематеріальної культурної спадщини потрапив до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини «Традиція приготування  караїмських пиріжків (етъ аякълакъ) – рецепти караїмів міста Мелітополя Запорізької області»[1], а вже потім і до Національного переліку.

Олено Семенівно, розкажіть про себе і про роботу, яку Ви особисто і спільно з громадою провели, а також скажіть, що для Вас означає жива спадщина караїмського народу?

Олена Арабаджі: Я – Олена Арабаджи, з роду Арабаджи. Одружуючись, свідомо не змінювала своє прізвище, для мене це зв’язок із моєю родиною, оскільки я знаю, що моє родинне дерево має 500-літню історію, традиції моєї родини розвивалися й передавалися впродовж багатьох років. Я дуже рада, що моя робота, мій фах, наукова діяльність допомагають мені у вивченні, дослідженні, розвитку культури та історії мого народу. Будучи за фахом географом-етнографом, а за походженням – етнічною караїмкою, я займаюся дослідженням нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я, їхніх традицій, історії розселення.

Мені дуже приємно, що в 2018 році при Мелітопольському державному педагогічному університеті ім. Богдана Хмельницького, де я працюю, створено Центр нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я.

В.Д.: Олено Семенівно, в «Етичних принципах у сфері НКС», які обговорювалися в ЮНЕСКО, зазначено: «особливої уваги потребують такі питання, як дотримання прав людини та прав корінних народів і меншин, сталий розвиток, рівноправність, репрезентативність, участь громадян, громад, носіїв». Як Ваш Центр втілює ці принципи?

О.А.: Якщо можна так сказати, ми йдемо в струмені цієї роботи, досліджуючи культуру народів Приазов’я, окрім того, я читаю авторський курс для студентів гуманітарних професій «Нематеріальна культурна спадщина народів Приазов’я», а це: болгари, албанці, чехи, гагаузи, євреї, німці… Результатом нашої роботи стало входження нашого університету до мережі університетів Південно-Східної Європи, які вивчають нематеріальну  культурну спадщину.

В.Д.: Тобто, дослідження є вагомою складовою Вашої роботи, відповідно до Конвенції ЮНЕСКО?

О.А.: Саме в цьому напрямку й працює наш Центр – так, одним із елементів, який ми досліджували, була нематеріальна культурна спадщина караїмів. Результатом нашої спільної кропіткої роботи – а це, в першу чергу, караїмська громада, караїмський етнокультурний центр «Кале», Мелітопольське національно-культурне караїмське товариство «Джамаат» – є включення до обласного та Національного переліків нематеріальної культурної спадщини «Традиції приготування  караїмських пиріжків (етъ аякълакъ) – рецепти караїмів міста Мелітополя Запорізької області».  Не кожному так в житті таланить, коли твоя професія, наукові уподобання відповідають твоїм прагненням  і, якщо можна так сказати, «по душі».

В.Д.: Тобто, можна сказати, що Центр у своїй роботі поєднав усі зацікавлені сторони, а це – державні й недержавні організації, окремі носії. Ви особисто тут, використовуючи метафоричну мову, стали тим людським місточком, який поєднав в собі і професійну, й громадську, й індивідуальну сторони.

О.А.: Так, Ви праві, крім того, що я професійно займаюся культурою караїмів, я сама є частинкою цієї культури. В моїй родині підтримують караїмські традиції, зокрема, печуть караїмські пиріжки, готують караїмські страви. Спогади мого дитинства – це коли моя бабуся казала «5 хвилин і все буде готово», і виходило саме так, досі не розумію, як їй це вдавалося. За 5 хвилин на столі з’являлися чебуреки, бабуся казала, що простіше нічого немає. А коли ми давали їй півгодини, то на столі з’являлися пиріжки, якщо було літо, то – національні страви з баклажанів селькме і мелбеди, справді, ніби скатерка-самобранка. І якщо в сьогоднішньому світі необхідно завчасно попереджати про відвідини, моя бабуся цього б не зрозуміла, тому що караїмській культурі притаманно те, що гостя раді зустріти завжди й готові до цього. Коли до нас приходили гості, бабуся казала: «Випийте чаю, і зараз усе буде», і, справді, все було. Ми раді, що наші бабусі нас цьому навчили.

Наталя Віслогузова-Аттар:

 Справді, я пригадую, настільки це було по-сімейному, родинно. Традиційно щонеділі збиралися на сімейні обіди, ми, звісно, були тоді маленькими і не все так розуміли, не все так сприймали, але всі приходили, всім було дуже весело, на столі завжди були якість смаколики, ніколи не забуду страву, яку дуже люблю: називається катлама, це – коржики з чебуречного тіста, подаються з трояндовим варенням, смачнішої страви я в житті не куштувала.

Олена Арабаджі: 
Наталю, з дитинства пам’ятаю, коли в нашій родині зустрічали гостей, твій дідусь ніколи не сідав за стіл, поки не почастує всіх гостей. Для ного було головним, щоб гості нашого дому отримали і духовну, і фізичну їжу, гостинність була в крові нашого народу. Дідусь завжди казав бабусі, турбуючись про гостей, щоб та якнайкраще їх почастувала, щоб вони були задоволені, щоб усім вистачило їжі та щоб вони не нудьгували.
Саме тому ми всіх запрошуємо приїхати до Мелітополя, завітати до центру «Кале», де зможете все побачити на власні очі й переконатися у наших словах. Караїми Мелітополя раді будуть вас зустріти!
В.Д.: Наталю Данилівно, Ви є представницею караїмської громади, частиною її живого голосу. Саме на окремих людях, які складають громаду тримається культурна спадщина, а Ви є основою цієї спадщини. Розкажіть, чим для Вас є нематеріальна культурна спадщина «етъ аякълакъ»?
Н. В.-А.: Я походжу з караїмського роду Аттар, караїмські пиріжки пам’ятаю з раннього дитинства. Моя бабуся, караїмка Олена Марківна, завжди випікала караїмські пиріжки по вихідних днях, коли вся сім’я збиралася за обіднім столом, тоді це було дуже весело і цікаво. Старше покоління розповідало про своє життя, згадували різні історії, розповідали караїмські казки, приказки, дуже багато розповідей стосувалося караїмської культури та історії. Знайомили дітей з культурою та історією караїмського народу, вклали в це свій час, зусилля, щоб ми розуміли та знали свою історію і культуру. І зараз, коли поруч з нами вже немає наших бабусь і дідусів, розумієш, скільки любові вони віддали нам, прищеплюючи повагу до нашої культури – саме завдяки ним ми її знаємо. 
Якщо повернутися до багатої та гостинної традиції караїмської кухні, то караїмський пиріжок, зокрема, в моїй родині став національним стравою. Я пишаюсь, що я караїмка, пишаюсь своїм народом, який багато зробив для історії України. Караїмський пиріжок – це наша гордість, тому що його знають скрізь, тому що через національну страву ми намагаємося поширити знання про нашу культуру та нашу гостинність. У місті Мелітополі я представляю караїмську громаду при караїмському етнографічному центрі «Кале», який створено 2011 року. Як невід’ємна частина центру, тут діє ресторан караїмської кухні «Крим» та караїмська кав’ярня «Чир-Чир». Відвідувачі етнографічного музею, які мають змогу доторкнутися до нашої історії, після екскурсії можуть скоштувати наших страв та обов’язково взяти участь у майстер-класі з приготування караїмського пиріжка. 
Громада караїмів Мелітополя намагається всебічно популяризувати власну культуру, зокрема, через нашу кухню. Так, на нашому місцевому телебаченні виходила серія передач «Інтеркультурна кухня», де наша громада представила караїмську кухню. Передачу відзняли в караїмському ресторані «Крим». Ми намагалися продемонструвати не тільки наші традиційні страви, а й караїмську культуру. Історія та культура караїмського народу дуже багата на фольклор, традиції, незвичайні казки, прислів’я, ремесла, мені б хотілося, щоб про нашу багату історію та культуру, про народ караїмів знали більше. 
Окремо хотілося б сказати про караїмські свята, які сьогодні об’єднують не лише караїмів Мелітополя. На святкування до нас приїжджають представники караїмського народу з інших українських міст – Дніпра, Києва, Миколаєва, Одеси, Бердянська. Ми збираємося, готуємо національні страви, обговорюємо проекти, ділимося новинами, і, звичайно, наші діти та наші внуки беруть активну участь у таких зустрічах та в житті громади, допомагаючи нам в усьому.
Ми намагаємося поширювати інформацію про наш народ та події, які відбуваються в нашій громаді. Цю інформацію ви можете знайти, завітавши на наші інформаційні ресурси, і, звичайно, чекаємо вас у нашому етнокультурному центрі «Кале», в ресторані «Крим», які розташовані за адресою: м. Мелітополь, 

вул. Героїв України, 22.

В.Д.: Наталю Данилівно, крім того, що Ви розповіли про роботу громади, я знаю, що Ви особисто та старійшина Вашої громади Софія Гелівна Ялпачик дуже багато працюєте з молоддю та дітками, що для Вас ця робота?

Н. В.-А.: Так, як я вже сказала, наша громада багато робить для популяризації культури караїми, ми проводимо зустрічі з молодими людьми в громаді, поки у нас є можливість отримати знання від наших старійшин, проводимо майстер-класи з приготування пиріжка, під час яких наша молодь отримує знання не лише з приготування пиріжка, а й у цілому про нашу культуру, як ми колись отримали від наших бабусь. 

В.Д.: Наталю Данилівно, але ж не лише тільки для представників караїмської громади проводяться такі зустрічі?

Н. В.-А.: Звичайно, ми намагаємося через відкриті для кожного майстер-класи популяризувати нашу культуру, ми ніби готуємо разом караїмський пиріжок, а водночас розповідаємо багато цікавих речей. Це йде на користь і нам, і нашим відвідувачам, оскільки ми прагнемо донести знання про свою культуру й хочемо, щоб про неї знали якомога більше.

В.Д.: Олено Семенівно, Наталю Данилівно, з вашої розповіді я побачила, як вдало побудована робота, коли представники старшого покоління громади в  неформальний спосіб передають свої знання.

Н. В.-А.: Ми  дуже раді, що поруч з нами Софія Гелівна, вона робить дуже багато. Її майстер-класи з приготування пиріжка – це не лише навчання, це свого роду розповідь про життя караїмського народу.

О.А.: Ми намагаємося якнайширше розповідати про свій народ. От, у кожному своєму виступі і я, і Софія Гелівна, і Наталя намагаємося розповісти про історію, культуру, про відомих представників нашого народу. Мені дуже приємно, що цього року ми видали альбом «Збереження культурної спадщини караїмів. Досвід караїмів Мелітополя», в якому розповідаємо не тільки про історію, а й про сучасність, висвітлюємо діяльність нашої громади.

В.Д.: Олено Семенівно, гортаючи видання, я помітила, що Ви окремо зупинилися, як на мене, на найголовнішому – Ви розповідаєте про людей, носіїв культури караїмів, а це: Т. Тихонова (Катик), Л. Коломоєць (Катик), О. Макарова (Арабаджи), С. Ялпачик, Г. Мірошниченко (Іртлар), О.Єрмакова (Мангубі)….

О.А.: Так, для мене було важливо розповісти про їхню роботу, їхню участь у процесі вивчення, документування нашої спадщини, як це вказано у Конвенції ЮНЕСКО. Але мені в цьому виданні хотілося ще розповісти й про людей, які дають нам змогу так активно працювати, а це – Юрій Макаров та Михайло Арабаджі, а також про всю ту роботу, яка здійснюється нашим караїмським етно-культурним центром «Кале», Мелітопольським національно-культурним караїмським товариством «Джамаат».

В.Д.: Олено Семенівно, Наталю Данилівно, я дуже вдячна Вам за цю розмову, за приділений нам час і – найголовніше – за Вашу роботу.


[1] http://www.zomc.org.ua/nematerialna-kulturna-spadhina/perelik-elementiv-nks/item/967-karaimska-kultura-iak-element-nematerialnoi-kulturnoi-spadshchyny-dotsent-olena-arabadzhy

Ukrainian